рифма отсутствует, но глубокий смысл))))) не судите строго...
куда бежишь, мой милый друг?
летишь на новый свой шабаш?
туда где нечисть вся гудит
и стороною обходит, то место всяк - и стар, и млад...
туда, где волки поздно воют,
где рык раскатистый трясёт
всю землю и тебя заводит
в очередной свой хоровод...
тебя издавна привлекал
запрет печаткою хранённый
и по бочине огранённый,
сияющий недобрым светом Алмаз-Чертовый...
ну и что ж...
прошёл ты сквозь все-все оковы,
буря пылающимся взглядом
тысячелетнюю породу...
ту, что сдерживать тебя оставил весь чесной народ...
но нет!глупцы, надеясь на авось,
недооценив сил подземных
оставили близ гор тех ключ...
тот самый ключ, которым люди, сковали Беса...
а ты, с своим проклятым любопытством и тягою ко всем запретам
разрушил вечный оковы...
ты друг? но нет!
ты Дьявол, Дьявол!!! сторонник Беса, что в плену...
ты спользовал людей нахально, и все поверили в тебя,
героя сказок и былин, что богатырским тем ударом разрушит зло всё по земле...
а ты использовал нас всех, во благо Зла...
теперь Оно гуляет миром нашим Чёрным, что некогда светился Белым...
ты прошагал со мною в ногу все те дороги, реки, горы...
ты предавал меня не раз, но я сидел под чаром Бесьим,
орудовали мною ловко,
теперь, когда марионетка уже без надобы тебе,
я сам остался, без народа, и без людей,
а ибо ты, направил гнев их в ложно-место!
я сам, один, прикован цепью,
закрыт ужаснейшим Запретом...
а ты сидишь на том балу, где шабаш чертовской всё длится...
у тя в руках Алмаз-Чертовый...
тот, что над миром власть даёт...
теперь ты правишь...
но до стука, что он раздастся под горой...
такой как ты, отыщет ключ,
и отопрёт засов тот вечный,
и выпустит меня на волю!
но я другой... не тот уж я... страшнее и сильней тебя...
я отыщу и накажу...
и пусть за то умру я в муках... но Зло получит по заслугам!
не дам его чернилам литься по миру Белому людей...
ну а пока, живи-гуляй, надейся как те люди, на авось...
и выжду я... придёт тот час, но должен будет кто-то, занять то место под горой,
принять все страшные потуги и жить под муками сипя...
и с каждой каплей, что в пещере
раскатистым идётся гулом, идут секунды, дни, минуты...
придёт то время!
________________________________________________________
Мне засветила на подоконнике луна...
И зашагали тени по стенам...
И чёрный кот запрыгнул на кровать, как будто говорит:
"Ну хватит спать!
Ну что ты вылегся, как тот тюлень?! Али не видишь, как там, в окне?
А за окном летят машины, и самолёт вольяжно проплывает небесами,
И одинокий пешеход бежит как на пожар...
А всё бы ничего, но вот луна...
Она так светит, как Белая Колдунья
И заставляет меня встать,
И подойти к окну...
А за окном всё так же: машины, самолёт и пешеход...
Но вот Луна, её вина! Она бодрит меня и я иду во двор...
И вот идёт второй уж пешеход...
А образ Лунный преображается в Кота...
Того же самого, черного и смутного, что так напару с той Луной,
Заставили меня свернуть туда, откуда нет пути домой,
И я лечу, и буду третьим...
И образ Лунный стоит из трёх:
меня, Кота и той Колдуньи, что в ту бессоную и светлую ночушку,
Меня поднимет с раскладушки,
И уведёт вслед за собой, по Лунной той дорожке..."
______________________________________________________
ми віддаєм усіх себе, -
працюємо на благо когось,
аби лиш мати хліб та голос,
що сповістить що ти живий...
великі люди, що над нами
не розуміють, що обмани
ведуть по собі забуття...
воно поглине світ і душу,
занапастить життя навкруг,
зрівняє до землі хатинку,
що похилилась біля лісу...
ось там ось - поле зеленіло...
отут степи колись лились,
із лісу вибігав Сохатий-дядько,
щоб нагадати про розмах
і про незліченнії сили,
що таїть в глибині себе
Жива Природа...
Світе Білий! ти дуже вже ж занапастивсь...
куди поділася природа? широкії лани, степи?
куди дивилася ота, що має вас усіх вберігти?
Жива Природа... та ж вона втомилася боротися зі смогом,
бульдозером й бензопилою що разом весело, удвох, валили ліс...
помер сохатий... білчата випавши з кубла кричали довго: "Мама! мама!"
аж поки дерево не впало забравши їх усіх з собою в ліс примарний...
піднялась зграя круків чорних - кричать нещаснії птахи,
бо втратили усе своє, що стримувало їх на сьому місці...
горіла пустка та...
вогонь, - одвічний помічник людський, підстрибував у темне небо,
він довершив те кляте діло...
робітники, закинувши струмент на плечі повільним кроком пішли геть...
тепер подумайте, о "люди"!
чи люди ви? та смішно се!
одним подобається жить на висоті, куди вже вище?!
а інші ледь кінці з кінцями зводять та Бога просять що прийди,
та встанови ту справедливість про котру кажуть у церквах...
та нас не чутно... гірш ті гірш...
ми нищим те, що заважа...
подумай, раптом все оте, вартує більше, ніж життя твоє?
світ білий, чи твоя пиха? твоя високая мисля?
кому то треба?
спробуй лиш, унести в світ цей щось хороше...
зроби його на мить світліш...
а потім кожний зробить внесок,
підніме все із руїни...
життя зажевріє в далі!
од кожного частинку,
оддай себе, аби хтось інший мав би змогу сп"ястися на ноги
і викохать у серці кожнім любов до всього навкруги...
а поки...
більшість валить все те що нажито віками,
а інші пнуться аби втримать навалу тую Забуття...
бо вже нема на кого люду б спиратися у час тяжкий...
нас кинули... в глибоку прірву... пішов Господь із душ своїх...
триматься треба братці купки!
тягнути кожного за руки, і так все пнутись-пнутись-пнутись...
аж поки не засвітить Сонце.
воно і вкаже правий путь...
___________________________________________________
А що то є любов?
То є лиш плинне почуття,
Що заразило нашу душу вмиг,
ІЦ ти не зчув вже як летиш...
Куди, навіщо, для кого?
Не зрозумів ти нічого...
А то була лиш мить життя,
Що покаталось по тобі
І розтоптало у пилі,
Але ти знов летиш вперед,
А ти ж бо знаєш - буде інша мить,
І будеш ти ще святкувать усі сімейнії події,
І будеш жити у злагоді,
І танцювати при народі,
І будеш колихать дітей,
І радуватись онучатам...
А все чому?
Бо то любов, те почуття, що узяло твоє життя,
Взяло тебе, і захопило, і у кайдани повалило...
Аж доки жінка із косою
Не прийде під браму твого життя
І не покличе за собою...
Та й там ти будеш все любити...
Бо ти прожив усе в любові...
І будеш ти глядіти зверху,
І будеш помагать своїм внизу,
І рятувать їх від помилок,
І будеш бачити дітей і онучат,
І порадієш правнучатам,
І ти погбачиш - квітне рід..
А все чому?
Бо саме ти свого часу піддався чарам тим любові,
Пішов по правильнім шляху...